Інтерв'ю з МарІчкою Ясіновською
Коли на
сцені з’являється в минулому випускниця Хельницького музичного
училища ім. В.І.Заремби , а
нині солістка Хмельницької обласної філармонії
та органного залу Марія
Ясіновська про попсу забуваєш.
Саме завдяки цьому голосу
у 2009 році
вона стала першою
жінкою в області, яка
отримала найвище звання для
артиста – народної
артистки України.
– Пані Маріє, останні кілька років були для Вас дуже
вдалими. Розкажіть, що доброго сталося у Вас за цей час.
– Після того, як я отримала звання,
мене запросили в Національний органний зал України, де проходили концерти,
присвячені 100-річчю костелу святого Миколая. Взагалі, протягом останніх десяти
років я – постійний гість цього першого,
як для органістів, залу в Україні.
Протягом 15 років я була солісткою Свято-Покровського кафедрального
собору. А в минулому році в Києво-Печерській лаврі, на фестивалі, присвяченому
2000-літтю Різдва Христового, співала соло до Діви Марії «Під твою милість». До
речі, воно увійшло в число кращих творів лауреатів фестивалю, які були записані
на диск. У мене взагалі багато духовних програм.
У тому числі – спільна програма із солістом
Національного органного залу, лауреатом Міжнародного конкурсу Віталієм
Чікіровим – «Аве Марія». Звичайно, не можу не згадати, що мені пощастило
співати на одній сцені з народною артисткою України, нашою землячкою Ольгою
Басистюк.А ще наприкінці минулого року в Національній опері я співала разом з
Володимиром Гришко. До речі, вже не вперше.Ну, і дуже тішить мене те, що в
минулому році моя учениця Тетяна Борецька закінчила Львівську консерваторію і
вступила до Краківської музичної академії. Так що, можна сказати, мої учениці
вже потрапили на європейські оперні сцени.
– А ще хотілося би почути про гастролі, на які Ви їздили
минулої осені.
– Так, за підтримки голови
облдержадміністрації Василя Ядухи були виділені кошти, і ми їздили в Чернівці,
Львів, Рівне і Вінницю, де в костелах під органну музику виконували твори, які
писалися для католицьких служб. У Львові, наприклад, у Соборі Марії
Магдалени. Особливо вразив фестиваль
«Буковинський листопад», який проходив у
Чернівцях на честь 70-річчя утворення Чернівецької області та 70-річчя
заснування Чернівецької обласної філармонії. У відкритті фестивалю брали участь
виконавці світового оперного мистецтва: солістка Міланського театру «Ла Скала»
Даніелла Скілаччі, солісти «Великого театру» Росії Павло Валужин, Маріїнського
театру із Санкт-Петербурга Василь Герело. Тому оперні виконавці завжди повинні
бути на рівні виконавців світового рівня, як то Міланського театру «Ла Скала»,
з якими нам пощастило виступати на одній сцені.
Я, навіть, коли була в Італії, не
мала можливості потрапити туди чи заспівати зі співаками такого рівня. І я завжди повинна бути готова, адже я
представляю свою філармонію, своє місто, а за кордоном – Україну. От сьогодні
до нас приїздить делегація з Фінляндії, і ввечері ми разом з ними даватимемо
концерт в органному залі. То що, ми маємо показати провінційний рівень? Ні,
звичайно, адже в опері провінції немає. Оперну музику треба співати якісно,
незалежно від того, чи ви в Мілані, чи в Хмельницькому…
– У Вас є багато пісень, написаних спеціально для Вас
Анатолієм Горчинським.
– Якось, співаючи на одному з
концертів, у якому брав участь і Анатолій Аркадійович, повернувши голову,
побачила, що він в кулісах стоїть і слухає. Звісно, мені було приємно, бо як і
усі, чула його «Мамину черешню», і як і всі, плакала. Взагалі, вважаю, що ця
пісня настільки хвилююча, що хоч би вона
була в Анатолія Аркадійовича одна, він би нею показав, наскільки душевно можна
висловити подяку мамі. Отож відспівала, пішла за куліси, а він підходить і
каже: «Пані Маріє, чи не хотіли б Ви співати мої пісні?». Я так образилася! Кажу:
«Я естраду не співаю». А сама думаю: «Невже він не розуміє, що я, класична
співачка, не буду співати такі пісні».
Потім, через якийсь час Анатолій
Аркадійович знову приїхав до
Хмельницького і через управління культури мене запросили зустрітися з ним.
Відмовити, звичайно, я не могла, і коли послухала його «Солов’їний спів»,
«Вальс, вальс, вальс», «Нас поєднає вальс» та інші прекрасні пісні, які він
написав для мене, зрозуміла, що було б великою помилкою, якби я з ним не
зустрілася. І сьогодні навіть страшно подумати,
що я могла втратити такий шанс, думаючи, що він запропонує мені естрадні
пісні.
– Вас з самого початку цікавив лише оперний спів?
– Так, адже я закінчила Донецьку
державну консерваторію імені Прокоф’єва. І маю три кваліфікації: оперний,
камерний співак і викладач. І нині, окрім того, що співаю, даю ще уроки
постановки голосу. Чому саме оперний
спів? Можливо, тому, що родом з Тернопільської області і пишаюся тим, що є
землячкою найславетнішої української співачки Соломії Крушельницької, яка
співала в кращих оперних театрах світу.
Її рівня сьогодні так ніхто й не досягнув. Ще однією причиною моєї
любові до академічного співу було те, що мій тато Іван Іванович та мама Ганна
Гнатівна прекрасно співали і передали любов до співу й мені. Тата вже сім років
як немає, а мама й досі співає в церковному хорі. А в церкві академічний спів,
і я його чула змалечку. Перша пісня, якої навчила мене мама, – «Ой, не світи,
місяченьку», – досить непроста, з неї починають уроки академічного вокалу в
музичному училищі.
– Як і у всякої
талановитої співачки у Вас, без сумніву,
безліч шанувальників? У кожного виконавця є цікава історія, пов’язана саме з
такими глядачами…
– Аякже! В мене був шанувальник, який ходив на
всі мої концерти, дарував квіти, ставав на коліна і цілував кінчик сукні. І
якось на концерті, присвяченому творчості Пушкіна, після мого виступу він вибіг
на сцену і каже в мікрофон: «Пані Маріє, Пушкін присвячував свої вірші Наталії
Гончаровій. А я написав вірша Вам». І почав читати... Які то були вірші не
знаю, бо мало не знепритомніла.
– А як Ви відпочиваєте? Чи у Вас немає на це часу?
– Можна
сказати, що немає. Я обожнюю тварин, але не маю їх, бо відповідальна. Тому не
хочу, щоб мій улюбленець сидів удома сам, голодний і недоглянутий. А в дворі
тваринок, які там живуть, ніколи не забуваю почастувати смачненьким. На книги
теж немає часу, хіба що після концерту іноді дивлюся кіно, де не треба думати,
хвилюватися, і де знаю, чим усе закінчиться. На фітнес часу я також не маю.
Проте намагаюся тримати форму, і коли з’являються зайві кілограми, добре
подумаю, чи варто з’їсти шоколадні цукерки, чи, може, вже не варто. А ще я
ніколи не їм морозива, мені навіть сік в мікрохвильовці підігрівають. Зате, я дуже люблю готувати, і
в мене це гарно виходить. У нас на Західній Україні взагалі дуже смачно
готують. Коли на Різдво приїжджаю до мами, ми готуємо всі страви, які мають
бути на святій вечері: борщ з грибами, вареники з капустою, кутю… Потім з мамою
йдемо до храму, а потім, після служби, виставляємо на стіл справді царське
вгощення: запечене м'ясо, ковбаси, шинку… Так само готуємось і на Великдень. У
нас в родині всі віруючі, а двоє моїх племінників – священики. Отець Ростислав,
протодиякон Хмельницького кафедрального собору, служить разом з владикою
Антонієм, і має прекрасний бас. Отець Віталій є настоятелем православного храму
в Летичеві.
- У
репертуарі Марії Ясіновської є як українська, так і зарубіжна класика, українські
народні та авторські пісні. Зв’язатися з співачкою було не зовсім легко.
Мобільний телефон з собою не носить, адже сумка вщент заповнена міні-дисками,
касетами, з якими вона завжди йде на записи в студію Бере участь у концертах
Національного органного залу в м. Києві, виступає з особливою сольною програмою "Ave
Maria”, яка включає різноманітних авторів класичної музики: Шуберта, Качіні,
Луці, Верді. " Коли я співаю "Ave Maria” Качіні, то зал глядачів просто
зворушений і завжди просить заспівати цю композицію на біс. А з якими визначними артистами сьогодення Ви
виступали пані Маріє?
- "Мала честь виступати з солістом
національної опери, кращим українським тенором
– Володимиром Гришко, з яким виконала дует Альфреда та Віолетти з опери "Травіата”. Співала
з лауреатом Міжнародного конкурсу вокалістів Володимиром Чекіровим. Унас запланований спільний концерт в м.
Києві”, - продовжує пані Марія.
- Багато хмельничан знають "золотий”
голос Хмельницької області – маленького співака Вадима Панкратова. Його голос
порівнюють з голосом Робертіно Лоретті. Та не всі знають, що Марія Ясіновська є
його вчителькою. Музикознавець Євгенія Богдан зробила музичний фільм, в якому
показала, як працюють вчитель та учень – Марія Ясіновська та Вадим. В Луцьку на
міжнародному конкурсі " На хвилях Світязя” ця стрічка посіла перше місце. По
українському телебаченню транслювався фільм "Казковий принц з Поділля” про
Вадима Панкратова. У вільний від концертів час Марічка Ясіновська допомагає
співакам, які до неї звертаються за порадою. Її ученицею є Тетяна Борецька,
лауреат міжнародного конкурсу "Срібний дзвін”. Зараз Тетяна навчається у
Львівській консерваторії.
- Як склалася Ваша співпраця з Анатолієм Горчинським?
- Понад 10 років я працювала з Анатолієм Горчинським, який
написав відому пісню "Росте черешня в мами на городі”. Він також написав для
співачки вальс "Конвалії”та пісню "Зачекайте літа”. "Імідж артиста повинен
проявлятися в усьому – це має бути краса як зовнішня, так і внутрішня. Я давно
співпрацюю з модельєрами салону "Асторія”- Наталією та Ольгою Стиран. Відношуся
до них з повагою та любов’ю і надзвичайно вдячна їм за співпрацю”.
- У 2006 році за внесок у європейську
культуру Марія була нагороджена
дипломом-сертифікатом як краща співачка України. Марія Ясіновська є лауреатом
премії ім. Хмельницького, володаркою
Золотої патріаршої медалі.
– Кожен, хто бачив Вас на сцені, не міг не помітити Ваш
розкішний гардероб. Ви шиєте сукні на замовлення?
– Так, усі мої сукні пошиті модельєром
салону «Асторія» Наталею Стиран. У мене справді дуже багато суконь, і знайомі
навіть жартують, що спочатку їде авто з Марією, а за нею – фура з її сукнями.
Всі вони ручної роботи, є одна, на якій нашиті тисячі камінчиків Сваровських. Кожна сукня має назву, остання з
них – «Чорний діамант» – чорна сукня, розшита чорним бісером, який на сцені
переливається. Є ще у мене український костюм з домотканої тканини,
вишитий бісером. Йому понад 100 років і
важить він понад 10 кілограмів.
– Багато відомих людей кажуть, що без своєї половинки нічого
не досягли б. Поряд з Вами є така людина?
– Я ніколи самотньою не була, але
родини в мене немає. І живу так, що якщо сама не зроблю, то за мене цього не
зробить ніхто. Тому навчилася жити в дисципліні, нічого не відкладати на потім,
і не займатися тим, що заважало би творчості. Якби Бог благословив мене
зустріти чоловіка, який оцінив би мене і те, що я роблю, який дихав би зі мною одним повітрям, я була б
щаслива і дякувала би йому за те, що дав мені другу половинку. А так дякую за те, що дав можливість славити його в
найкращих храмах України і світу.Я взагалі по життю весела, а коли, буває,
защемить, згадую пісню, якої ще маленькою мене навчила мама:
« Ой, не світи, місяченьку, Не світи нікому. Тільки світи
миленькому, Як іде додому…».