Інтерв'ю з МарІчкою Ясіновською

Коли  на  сцені  з’являється   в минулому випускниця Хельницького музичного училища ім. В.І.Заремби , а нині солістка Хмельницької  обласної  філармонії  та органного  залу  Марія  Ясіновська про  попсу   забуваєш.  Саме  завдяки  цьому голосу  у  2009  році  вона  стала  першою  жінкою в  області,  яка  отримала  найвище  звання для  артиста  –  народної  артистки  України.

– Пані Маріє, останні кілька років були для Вас дуже вдалими. Розкажіть, що доброго сталося у Вас за цей час.

 –            Після того, як я отримала звання, мене запросили в Національний органний зал України, де проходили концерти, присвячені 100-річчю костелу святого Миколая. Взагалі, протягом останніх десяти років я – постійний гість цього  першого, як для органістів, залу в Україні.  Протягом 15 років я була солісткою Свято-Покровського кафедрального собору. А в минулому році в Києво-Печерській лаврі, на фестивалі, присвяченому 2000-літтю Різдва Христового, співала соло до Діви Марії «Під твою милість». До речі, воно увійшло в число кращих творів лауреатів фестивалю, які були записані на диск. У мене взагалі багато духовних програм.

 У тому числі – спільна програма із солістом Національного органного залу, лауреатом Міжнародного конкурсу Віталієм Чікіровим – «Аве Марія». Звичайно, не можу не згадати, що мені пощастило співати на одній сцені з народною артисткою України, нашою землячкою Ольгою Басистюк.А ще наприкінці минулого року в Національній опері я співала разом з Володимиром Гришко. До речі, вже не вперше.Ну, і дуже тішить мене те, що в минулому році моя учениця Тетяна Борецька закінчила Львівську консерваторію і вступила до Краківської музичної академії. Так що, можна сказати, мої учениці вже потрапили на європейські оперні сцени.

– А ще хотілося би почути про гастролі, на які Ви їздили минулої осені.

 –            Так, за підтримки голови облдержадміністрації Василя Ядухи були виділені кошти, і ми їздили в Чернівці, Львів, Рівне і Вінницю, де в костелах під органну музику виконували твори, які писалися для католицьких служб. У Львові, наприклад, у Соборі Марії Магдалени.   Особливо вразив фестиваль «Буковинський  листопад», який проходив у Чернівцях на честь 70-річчя утворення Чернівецької області та 70-річчя заснування Чернівецької обласної філармонії. У відкритті фестивалю брали участь виконавці світового оперного мистецтва: солістка Міланського театру «Ла Скала» Даніелла Скілаччі, солісти «Великого театру» Росії Павло Валужин, Маріїнського театру із Санкт-Петербурга Василь Герело. Тому оперні виконавці завжди повинні бути на рівні виконавців світового рівня, як то Міланського театру «Ла Скала», з якими нам пощастило виступати на одній сцені.

Я, навіть, коли була в Італії, не мала можливості потрапити туди чи заспівати зі співаками такого рівня.  І я завжди повинна бути готова, адже я представляю свою філармонію, своє місто, а за кордоном – Україну. От сьогодні до нас приїздить делегація з Фінляндії, і ввечері ми разом з ними даватимемо концерт в органному залі. То що, ми маємо показати провінційний рівень? Ні, звичайно, адже в опері провінції немає. Оперну музику треба співати якісно, незалежно від того, чи ви в Мілані, чи в Хмельницькому…

– У Вас є багато пісень, написаних спеціально для Вас Анатолієм  Горчинським.

 –            Якось, співаючи на одному з концертів, у якому брав участь і Анатолій Аркадійович, повернувши голову, побачила, що він в кулісах стоїть і слухає. Звісно, мені було приємно, бо як і усі, чула його «Мамину черешню», і як і всі, плакала. Взагалі, вважаю, що ця пісня настільки хвилююча, що хоч би  вона була в Анатолія Аркадійовича одна, він би нею показав, наскільки душевно можна висловити подяку мамі. Отож відспівала, пішла за куліси, а він підходить і каже: «Пані Маріє, чи не хотіли б Ви співати мої пісні?». Я так образилася! Кажу: «Я естраду не співаю». А сама думаю: «Невже він не розуміє, що я, класична співачка, не  буду співати такі пісні».

Потім, через якийсь час Анатолій Аркадійович знову  приїхав до Хмельницького і через управління культури мене запросили зустрітися з ним. Відмовити, звичайно, я не могла, і коли послухала його «Солов’їний спів», «Вальс, вальс, вальс», «Нас поєднає вальс» та інші прекрасні пісні, які він написав для мене, зрозуміла, що було б великою помилкою, якби я з ним не зустрілася. І сьогодні навіть страшно подумати,  що я могла втратити такий шанс, думаючи, що він запропонує мені естрадні пісні.

– Вас з самого початку цікавив лише оперний спів?

 –            Так, адже я закінчила Донецьку державну консерваторію імені Прокоф’єва. І маю три кваліфікації: оперний, камерний співак і викладач. І нині, окрім того, що співаю, даю ще уроки постановки голосу.  Чому саме оперний спів? Можливо, тому, що родом з Тернопільської області і пишаюся тим, що є землячкою найславетнішої української співачки Соломії Крушельницької, яка співала в кращих оперних театрах світу.   Її рівня сьогодні так ніхто й не досягнув. Ще однією причиною моєї любові до академічного співу було те, що мій тато Іван Іванович та мама Ганна Гнатівна прекрасно співали і передали любов до співу й мені. Тата вже сім років як немає, а мама й досі співає в церковному хорі. А в церкві академічний спів, і я його чула змалечку. Перша пісня, якої навчила мене мама, – «Ой, не світи, місяченьку», – досить непроста, з неї починають уроки академічного вокалу в музичному училищі.

–  Як і у всякої талановитої співачки у Вас, без  сумніву, безліч шанувальників? У кожного виконавця є цікава історія, пов’язана саме з такими глядачами…

 –             Аякже! В мене був шанувальник, який ходив на всі мої концерти, дарував квіти, ставав на коліна і цілував кінчик сукні. І якось на концерті, присвяченому творчості Пушкіна, після мого виступу він вибіг на сцену і каже в мікрофон: «Пані Маріє, Пушкін присвячував свої вірші Наталії Гончаровій. А я написав вірша Вам». І почав читати... Які то були вірші не знаю, бо мало не знепритомніла.

– А як Ви відпочиваєте? Чи у Вас немає на це часу?

 –            Можна сказати, що немає. Я обожнюю тварин, але не маю їх, бо відповідальна. Тому не хочу, щоб мій улюбленець сидів удома сам, голодний і недоглянутий. А в дворі тваринок, які там живуть, ніколи не забуваю почастувати смачненьким. На книги теж немає часу, хіба що після концерту іноді дивлюся кіно, де не треба думати, хвилюватися, і де знаю, чим усе закінчиться. На фітнес часу я також не маю. Проте намагаюся тримати форму, і коли з’являються зайві кілограми, добре подумаю, чи варто з’їсти шоколадні цукерки, чи, може, вже не варто. А ще я ніколи не їм морозива, мені навіть сік в мікрохвильовці  підігрівають. Зате, я дуже люблю готувати, і в мене це гарно виходить. У нас на Західній Україні взагалі дуже смачно готують. Коли на Різдво приїжджаю до мами, ми готуємо всі страви, які мають бути на святій вечері: борщ з грибами, вареники з капустою, кутю… Потім з мамою йдемо до храму, а потім, після служби, виставляємо на стіл справді царське вгощення: запечене м'ясо, ковбаси, шинку… Так само готуємось і на Великдень. У нас в родині всі віруючі, а двоє моїх племінників – священики. Отець Ростислав, протодиякон Хмельницького кафедрального собору, служить разом з владикою Антонієм, і має прекрасний бас. Отець Віталій є настоятелем православного храму в Летичеві.

 -             У репертуарі Марії Ясіновської є як українська, так і зарубіжна класика, українські народні та авторські пісні. Зв’язатися з співачкою було не зовсім легко. Мобільний телефон з собою не носить, адже сумка вщент заповнена міні-дисками, касетами, з якими вона завжди йде на записи в студію Бере участь у концертах Національного органного залу в м. Києві,  виступає з особливою сольною програмою "Ave Maria”, яка включає різноманітних авторів класичної музики: Шуберта, Качіні, Луці, Верді. " Коли я співаю "Ave Maria” Качіні, то зал глядачів просто зворушений і завжди просить заспівати цю композицію на біс. А з  якими визначними артистами сьогодення Ви виступали пані Маріє?

 -             "Мала честь виступати з солістом національної опери, кращим українським тенором  – Володимиром Гришко, з яким виконала дует  Альфреда та Віолетти з опери "Травіата”. Співала з лауреатом Міжнародного конкурсу вокалістів Володимиром Чекіровим.   Унас запланований спільний концерт в м. Києві”, - продовжує пані Марія.

 -             Багато хмельничан знають "золотий” голос Хмельницької області – маленького співака Вадима Панкратова. Його голос порівнюють з голосом Робертіно Лоретті. Та не всі знають, що Марія Ясіновська є його вчителькою. Музикознавець Євгенія Богдан зробила музичний фільм, в якому показала, як працюють вчитель та учень – Марія Ясіновська та Вадим. В Луцьку на міжнародному конкурсі " На хвилях Світязя” ця стрічка посіла перше місце. По українському телебаченню транслювався фільм "Казковий принц з Поділля” про Вадима Панкратова. У вільний від концертів час Марічка Ясіновська допомагає співакам, які до неї звертаються за порадою. Її ученицею є Тетяна Борецька, лауреат міжнародного конкурсу "Срібний дзвін”. Зараз Тетяна навчається у Львівській консерваторії.

 - Як склалася Ваша співпраця з Анатолієм Горчинським?

 -             Понад 10 років я  працювала з Анатолієм Горчинським, який написав відому пісню "Росте черешня в мами на городі”. Він також написав для співачки вальс "Конвалії”та пісню "Зачекайте літа”. "Імідж артиста повинен проявлятися в усьому – це має бути краса як зовнішня, так і внутрішня. Я давно співпрацюю з модельєрами салону "Асторія”- Наталією та Ольгою Стиран. Відношуся до них з повагою та любов’ю і надзвичайно вдячна їм за співпрацю”. 

 -             У 2006 році за внесок у європейську культуру Марія  була нагороджена дипломом-сертифікатом як краща співачка України. Марія Ясіновська є лауреатом премії  ім. Хмельницького, володаркою Золотої патріаршої медалі.

– Кожен, хто бачив Вас на сцені, не міг не помітити Ваш розкішний гардероб. Ви шиєте сукні на замовлення?

 –            Так, усі мої сукні пошиті модельєром салону «Асторія» Наталею Стиран. У мене справді дуже багато суконь, і знайомі навіть жартують, що спочатку їде авто з Марією, а за нею – фура з її сукнями. Всі вони ручної роботи, є одна, на якій нашиті тисячі камінчиків  Сваровських. Кожна сукня має назву, остання з них – «Чорний діамант» – чорна сукня, розшита чорним бісером, який на сцені переливається. Є ще у мене український костюм з домотканої тканини, вишитий  бісером. Йому понад 100 років і важить він понад 10 кілограмів.

– Багато відомих людей кажуть, що без своєї половинки нічого не досягли б. Поряд з Вами є така людина?

 –            Я ніколи самотньою не була, але родини в мене немає. І живу так, що якщо сама не зроблю, то за мене цього не зробить ніхто. Тому навчилася жити в дисципліні, нічого не відкладати на потім, і не займатися тим, що заважало би творчості. Якби Бог благословив мене зустріти чоловіка, який оцінив би мене і те, що я роблю, який  дихав би зі мною одним повітрям, я була б щаслива і дякувала би йому за те, що дав мені другу половинку. А так дякую  за те, що дав можливість славити його в найкращих храмах України і світу.Я взагалі по життю весела, а коли, буває, защемить, згадую пісню, якої ще маленькою мене навчила мама:

« Ой, не світи, місяченьку, Не світи нікому. Тільки світи миленькому, Як іде додому…».

Народився С.В. Лєвін 29 травня 1978р.  у військовому містечку Свободный – 18 Амурської області.

 Музичну школу-семирічку  з фаху « фортепіано» закінчив за 5 років, а  у 1997 році Хмельницьке музичне училище за фахом «Теорія музики» (викладач Стрельникова І.О.), та  спеціального фортепіано в класі заслуженого діяча мистецтв України Антонова А.В.  з відзнакою.

З 1998 року навчався в Російській Академії Музики ім. Гнесіних, яку з відзнакою закінчив у 2003 році за фахом «Композиція» у класі заслуженого діяча мистецтв РФ, професора Г.В. Чернова.

В 2002 році Сергій Лєвін став володарем спеціального призу за краще фортепіанне тріо на I Московському відкритому  конкурсі композиторів і музикознавців імені А.Н. Скрябіна  (м. Москва).У різні роки був учасником багатьох фестивалів сучасної музики, найвідоміший з яких - Міжнародний фестиваль сучасної музики «Московська осінь» (2002 р).

В 2004 році в співробітництві з одним із провідних молодих виконавців на балалайці, солістом ОРНИ ВГТРК п/у Н.Н. Некрасова -  Дмитром Калініним -  створив концерт для балалайки  «Подолання», що в 2005 році був неодноразово виконаний на різних концертних площадках Росії у фортепіанній транскрипції, а на III Міжнародному фестивалі сучасної музики для народного оркестру виконувався в заключному концерті оркестром ВГТРК п/к Н.Н. Некрасова. Фортепіанна транскрипція концерту ввійшла в один з томів збірника «З репертуару Дмитра Калініна й Пилипа Суботіна», що побачив світ в 2004 р.

В 2005 році з відзнакою закінчив асистентуру-стажування в РАМ ім. Гнесіних під керівництвом професора

 Г. В. Чернова.

Тіснa  співпраця пов'язує Сергія Володимировича зі струнним квартетом під керівництвом  народної артистки РФ А.Е. Францевої, яким в 2002 році в рамках  фестивалю «Московська осінь» був виконаний його Перший струнний квартет.

В 2005 році на прохання Нори-квартету був написаний фортепіанний квінтет «...І на землі мир», що був виконаний Норою-квартетом разом із В. Троппом (ф-но).

В 2006 році на міжнародному конкурсі російських народних інструментів ім. Шишакова Сергій став лауреатом 3-й премії за концерт «Подолання» для балалайки й фортепіано.

«Гімн учителя», написаний на відкриття Третіх педагогічних читань з гуманної педагогіки «Без серця що зрозуміємо?» (м. Москва), був прийнятий Радою з гуманної педагогіки на чолі з академіком Ш. Амонашвілі як офіційний гімн .

З 2004 року Сергій Володимирович виступає в дуеті «КРАЙ СВІТЛА» зі своєю дружиною - Тетяною Хрящевскою (Левіною), автором-виконавцем пісень, лауреатом міжнародних, всеросійських і всеукраїнських конкурсів авторської пісні, - виконуючи партію фортепіано, гітари й вокалу.

З останніх досягнень дуету - лауреатство на Конкурсі патріотичної авторської пісні, проведеного Александро-Невскою Лаврою в Санкт-Петербурзі в 2004 році (1-я премія) і фестивалі авторської пісні «Балаклавскі канікули» у Балаклаві в 2004 (1-я премія).

З вересня 2006 року Сергій Володимирович працює у Тверській академічній філармонії як соліст-вокаліст хору «Росіянин партес». За роки роботи у філармонії було створено ряд  аранжувань для струнного оркестру й хору (найбільш фундаментальна робота - перекладення опери В.Моцарта «Весілля Фігаро», «Stabat Mater» Ф. Пуленка, «Пісні й танці смерті» М. Мусоргського, «Carmina Burana» К. Орфа для камерного оркестру).

Серед  оригінальних здобутків маленька кантата для хору,  струнних і ударних «Христос народжується» (2007)На Тверскій землі дует неодноразово брав участь у Фестивалі православної авторської пісні «Покровские вечера», Літературних зустрічах «Каблуковская радуга»,  «Слепневско-градницких ахматовско-гумилевских» поетичних читаннях (м. Бєжецьк) та ін.

У 2008 році С. Лєвін створив  хор «Ніч таємна» для змішаного хору й сопрано на вірші Т. Левиної (Хрящевскої). Твір  був включений у конкурсну програму хору «Русский партес» на міжнародному  конкурсі у Чехії (грудень 2007р.), звучить у філармонічних концетах.

В цей період  була здійснена  також оркестровка вокальних циклів Й.Брамса «Liebeslieder» й «Neue Liebeslieder» для струнного оркестру й фортепіано, низки  оперних сцен й окремих арій Пуччіні, Доніцетті, Верді для струнних і фортепіано, що виконувалися у Тверській філармонії на Фестивалі оперного мистецтва( жовтень 2008 року).

На даний час композитор працює над сюїтою для баяна, фортепіано, ударних і струнного оркестру; транскрипцією ряду пісень Г.Малера для струнного оркестру й фортепіано.

    Нагороди композитора:

– Диплом III ступеню й звання лауреата на I Московському відкритому конкурсі молодих композиторів ім. Ю.Н. Шишакова в номінації "Сольний інструмент" за твір "Подолання"- концерт для балалайки й ф-но.

– Диплом лауреата премії губернатора Тверскої обл. у сфері культури й мистецтва II ступеня в номінації "За творчість молодих авторів і виконавців".

– Диплом переможця конкурсу лауреатів V Всеросійського Троїцького фестивалю авторської пісні ""Сповідь серця" (м. Ярославль, 2008) у номінації "Кращий дует".

– Диплом лауреата VIII Всеросійського фестивалю православної авторської пісні "Сповідь серця" (м. Кострома, 2008)

– Почесна грамота в рамках I фестивалю "Планета дітей" за особистий внесок у розвиток російського музичного мистецтва.

– Диплом за участь у суспільному проекті "Людини без меж" і внесок в об'єднання людей навколо загальнолюдських цінностей (м. Калінінград, 2009р.)

 

 

 

Майбутній композитор народився в 1953 р. на Тернопільщині, в 1970 - 72 рр. навчався в Хмельницькому музичному училищі, в 1977 р. з відзнакою закінчив композиторський факультет Львівської державної консерваторії ім. М.Лисенка у класі Володимира Флиса, в 1983-85 рр. навчався в аспірантурі при Московській державній консерваторії  ім. П. Чайковського в класі  Тихона Хрєннікова.

У 1977-78 р. працював викладачем Рівненського інституту культури, з 1978 р. працює в Львівській державній консерваторії (нині Львівська державна музична академія ім. М.Лисенка) на кафедрі композиції, в 2000 - 2002 - декан, з 2002 р. - на посаді проректора з наукової роботи. Заслужений діяч мистецтв України (1995), лауреат премії ім. М.Лисенка (2000), професор (2002), лауреат премії ім. С.Людкевича (2004), лауреат Національної премії України ім. Т.Шевченка (2005).

Творчий шлях Віктора Камінського відзначається стрімкою еволюцією як стильових напрямків, так і жанрових пріоритетів: почавши як прихильник нововіденської стилістики та пізнього Скрябіна, він вже в другій половині 70-х років захопився ідеалами "нової фольклорної хвилі", а початок 80-х років пов'язаний у творчості композитора зі спалахом інтересу до естради. Деякі з його пісень стали шлягерами, як-от "Скажи мені" та "Очі коханої" на сл. В.Крищенка, "Калино, калино" та "Історія" на сл. Б.Стельмаха, "Танго нежданої любові" на сл. Р.Баратуня та ін. Їх виконували групи "Ватра", "Кобза", такі естрадні зірки як Іван Попович, Оксана Білозір, Віктор Морозов .

На переломі 80-х - 90-х років наступає "театральний період" у його творчій діяльності, позначений активною співпрацею з Львівським державним академічним драматичним театром ім. М.Заньковецької, зокрема з режисером Федором Стригуном. З 1989 до 1995 р. в театрі були поставлені такі вистави з музикою Камінського як "Маруся Чурай" Ліни Костенко, "Згадайте, братія моя" Т.Шевченка, "Народний Малахій" М.Куліша, "Павло Полуботок" К.Буревія, трилогія "Мазепа" Б.Лепкого та ін.

Останнє десятиліття у творчості митця позначене трьома основними напрямками: духовна музика, представлена як канонічними жанрами, так і  літургійними, камерно-інструментальна лінія, з основним акцентом на концертному жанрі. Особливу увагу привертають Фортепіанний концерт пам'яті Василя Барвінського, Другий скрипковий концерт "Різдвяний", та музика для народних інструментів, насамперед  для бандури.

Основні твори Віктора Камінського:

Струнний квартет (1976)

Пам'яті Каменяра, симфонічна поема (1977)

Камерна музика для струнного оркестру (1978)

Концерт для скрипки з оркестром (1979)

Концерт для гобоя з оркестром (1980)

Речитатив і рондо для альта, фагота і фортепіано (1981)

Симфонія № 1 1982)

Гуцульська легенда для сопілки соло (1982)

Іван Підкова, кантата для мішаного хору а сарреllа на вірші Т.Шевченка (1986)

Камерна кантата № 1 для баса і камерного оркестру на вірші Д. Павличка (1987)

Камерна кантата № 2 для кобзаря (баса, бандури) і камерного оркестру на вірші Т.Шевченка (1988)

Ой чого ти почорніло, зеленеє поле для мішаного хору а сарреllа на слова Т. Шевченка (1989)

Україна. Хресна дорога, симфонія-кантата для солістів, мішаного хору і оркестру на слова Ігоря Калинця (1992)

Соната псаломів для двох флейт і фортепіано (1993)

Гагілка для мішаного хору а сарреllа на слова Ігоря Калинця (1993)

Концерт для фортепіано з камерним оркестром (1995)

Каприс для фортепіано (1996)

Те Dеит для струнного оркестру (1996)

Концерт для чотирьох солістів, струнного оркестру, клавесина і органа (1996)

Adagio для струнного оркестру (1997)

Іду. Накликую. Взиваю..., ораторія для солістів, читця мішаного хору та оркестру на тексти митрополита Андрея Шептицького в поетичному опрацюванні Ірини Калинець (1998)

"Urlicht-Irrlicht?" для флейти solo (1998)

Літургія Іоанна Златоуста для солістів і мішаного хору (1999 - 2000)

Вервична служба для мішаного хору а сарреllа (2001)

Акафіст до Пресвятої Богородиці (2002)

Концерт для скрипки з оркестром № 2 "Різдвяний" (2002)

"Репетиція оркестру" для камерного оркестру (2002)

Соната для гітари соло (2004)

Пасхальна Утреня для мішаного хору а сарреllа (2005)

"Благодатна пора наступає" кантата для солістів, мішаного хору та солістів на тексти І.Франка (2006)

Естрадні пісні, музика до театру та кіно.

                               Степова Валентина - народна артистка України

                           солiстка Нацiональної опери України. 

Народилася 13 червня 1963 у м. Полонне Хмельницької областi. Закінчила Хмельницьке музичне училище (1982), відділ "Хорове диригування"; Київську державну консерваторiю iменi П. Чайковського (вокальне вiддiлення  у Є. Мiрошниченко).

З 1982-1983  роки –працює як  солiстка Ансамблю пiснi та танцю "Подолянка" Хмельницької обласної фiлармонiї. 1989-го Степова записала першу естрадну пісню ”Я люблю”. Зняла два кліпи — ”Діві Марії” та ”Донна Белла”.

 З 1990-1993 років - солiстка оперної студiї при Київськiй державнiй консерваторiї iменi П. Чайковського.

З 1995 року Заслужена артистка України. В її репертуарі  партiї: Адель ("Летюча миша" Й. Штрауса), Сюзанна, Церлiна ("Весiлля Фiгаро", "Дон Жуан" В.А. Моцарта), Розiна ("Севiльський цирульник" Д. Россiнi), Вiолетта ("Травiата" Д. Вердi), Вiолетта ("Фiалка Монмартру" I. Кальмана), Мюзета ("Богема" Д. Пуччiнi).

Перший сольний концерт вiдбувся у груднi 1993 року у Нацiональнiй оперi України. 10 років Валентина Степова виступала в Національній опері. Її улюблені партії — Розіні із ”Сивільського цирюльника” та Віолетти із ”Травіати”. На сцені Степова 24 роки. Співала в ”Концерт-хаусі” — одній із найкращих сцен Відня, столиці Австрії. Її пісні — у ”золотому” фонді Національного радіо.Протягом 1996- 2009 років співачка дала сольнi концерти у багатьох містах України, Росії та зарубіжжя.

 

 Інтерв’ю

з Валентиною  Степовою, народною артисткою України, в минулому випускницею   Хмельницького музичного  училища ім. В. І.Заремби :

-  Чи насправді Валентина Степова є за корінням-родом степовою жінкою?

- Степовою я стала після заміжжя, це — прізвище мого чоловіка Ігоря. Батько мого чоловіка теж з Хмельниччини, я з Хмельниччини, народилася в селі Полонному. Отож, можливо, у давні часи перетиналися стежки-доріжки наших пращурів. Моє дівоче прізвище - Стельмах, але ніякого відношення до відомого письменника-класика Михайла Стельмаха і його сина — драматурга й поета Ярослава Стельмаха я не маю. Певно, дивовижні ліси, озера, луки, сонячне повітря є щасливою основою мого голосу. Я дуже люблю природу, а природа -це спів Божий.

- Д вадцять років Ви серйозно навчалися академічного співу, та з деякого часу естрада міцно ввійшла у Ваше творче життя.

- Це просто ще один жанр, у якому мені захотілося себе спробувати. Я — активно концертую, виступаю в сольних і спільних концертах, і життя диктує естрадний репертуар. Мені, до речі, дуже цікаво співати такі твори.Проте подальші мої творчі плани пов'язані переважно з класичним мистецтвом.

- Ви були солісткою Національної опери — незрівнянною Розиною з «Севільського цирульника», Віолеттою з «Травіати»... Чому Ви залишили цю поважну установу?

- Я співачка широкого спектру, співаю в різних жанрах, в яких тільки себе бачу і в яких хотіла спробувати свої творчі сили. А щодо опери, то коли відбувалися вистави за моєю участю, то зали були повні — шанувальники йшли на Валентину Степову, тобто в мене був свій слухач, якому я досі дуже вдячна.

 

- Чимало вокалістів мріють поїхати за кордон і там комфортно працювати й жити. Чи не навідувала Вас така думка?

-      У мене таких планів немає. Були пропозиції, і кілька разів траплялися люди, котрі могли потужно допомогти на міжнародному рівні. Я серйозно замислювалась над цим питанням, але врешті зрозуміла, що для мене це неприйнятний варіант — я не зможу жити на чужині, для мене дуже важливо відчувати себе повноцінною господинею в себе вдома на рідній землі.

До того ж мені нарікати на творчу долю — гріх, бо на вітчизняній сцені я потрібна, я заробляю гроші саме творчістю. Як в народі кажуть: добра добувши, кращого не шукай, тож навіщо їхати за кордон і шукати якогось іншого життя, цікавіше вдома створювати життя, яке мені подобається, свій світ.

- І тому з’явилося друге крило – викладацька діяльність в естрадно-цирковому інституті, де Ви ведете естрадний вокал?

-  Я  вам щиро хочу сказати, що мені ця робота подобається, вона приємно затягує, збагачує, допомагає, - навчаючи і контролюючи дітей, я сама щось нове черпаю і знаходжу, звертаю увагу на те, на що раніше не звертала, особливо в поведінці на сцені.

-На конкурсах талановита молодь демонструє чудові голоси, а естрада наша в цілому, за деякими винятками, безголоса. Ваша думка з цього приводу?

-  Конкурси, справді, відкривають пречудові голоси. Але голос не є запорукою успіху, треба ще бути артистом, а це вже талант від Бога — вміння донести свої здібності до людей.

- А яке Ваше ставлення до модернової академічної музики?

-  Принаймні на сьогоднішній день мені не цікаво слухати цю музику, вона вже занадто замудра, мелодики в ній немає. Я люблю музику, де є красива мелодія.

-А що Вам самій подобається?

- З найбільшою насолодою я слухаю класичний джаз, і, взагалі, музику середини минулого століття. А співати люблю мелодійну класичну музику, красиві ліричні романси. Головне, щоб твір мав відгук у моєму серці і я відчула, що хочу його заспівати, що можу щось своє внести в цей твір. Звичайно, є композитори, яких я обожнюю незалежно від настрою, це насамперед Іоганн Себастьян Бах: старовинна музика, але які сучасні гармонії! Безумовно, у цьому ряду є Моцарт. Ще юною, коли я чула його музику, то одразу впізнавала автора. Я дуже люблю Сергія Рахманінова — у його творах вся душа наша слов'янська, її повнота.

-З ким з великих Вам доводилося спілкуватися? Хто з вокалістів на Вас найбільше вплинув?

-  Перш за все це моя вчителька — народна артистка СРСР Євгенія Семенівна Мірошниченко. Я була щаслива, що в консерваторії потрапила в її клас, вона з дитинства була й досі залишається для мене кумиром, це блискуча співачка, яскрава особистість, я чимало взяла від неї як вокалістка й артистка.

Щодо спілкування... Дуже приємним, теплим було знайомство з Робертіно Лоретті, який ще дитиною вразив усіх своїм голосом. З блискучою Оленою Образцовою мені пощастило не тільки спілкуватися, а й співати на одній сцені. Мала нагоду у Відні зустрітися з Плачидо Домінго, він якраз приїжджав співати Германа в «Піковій дамі» Чайковського в «Штацопера». Було дуже цікаво за ним спостерігати. Могутнє враження на мене справив Лучано Паваротті. Коли я вперше в житті почула його голос, одразу в нього закохалась. Тембр голосу Паваротті впливає якось особливо, я починаю плакати від захвату. Таке враження справляла на мене й Євгенія Семенівна Мірошниченко, коли я слухала її у виставах у нашій опері. Багато вчилась в Монтсеррат Кабальє.

- На Заході є мода на дуети, оперні співаки часто співають з естрадниками та рок-зірками. Чи є у Вас така практика?

-           Я вважаю, що ця мода вже минає. Особисто мені весь час доводиться чекати: коли вже ті люди, від яких залежить організація концертів, доростуть до того, що їм пропонують.  Наприклад, класичні твори в сучасній обробці — я їх першою підготувала ще в 1996 році. Коли я запропонувала незаяложені красиві твори в сучасній обробці, це сприйняли насторожено.

Відтоді, минуло вже десять років, і чимало виконавців нарешті пішли цим шляхом. З дуетами й тріо — аналогічна історія. Спочатку вони виникли за кордоном: Фредді Меркюрі заспівав з Монтсеррат Кабальє, Френк Сінатра переспівав дуети з усіма зірками, з'явилося тріо тенорів: Лучано Паваротті, Плачидо Домінго й Хосе Карерас. У 2003 році на День святого Валентина я зробила сольний концерт, що складався з класичних шлягерів в сучасній обробці й з пісень, котрі я називаю класикою естради. Я дуже люблю творчість дивовижної американської співачки Сари Брайтман, котра переспівала всі мюзикли Ендрю Вебера, люблю Андреа Бочеллі, феноменального сліпого італійського співака, мені надзвичайно подобається молода співачка Емма Шаплін, що співає дуже оригінальну музику, і багатьох інших.

Отже, у першому відділенні я зробила з моїми колегами дуети з опер й оперет, у другому — пролунали класичні шлягери в сучасній обробці й класика естради. Серед інших я запросила рок-групу «Галактика», яка, до речі, була дуже відома ще за часів Радянського Союзу. Зі мною в дуеті співав рок-співак В'ячеслав Сенчук. Наші абсолютно різні за манерою голоси оригінально поєдналися: мій академічний, чистий, прозорий, а його рок-голос із специфічною «хриплістю». В'ячеслав Сенчук, до речі має красивий, потужний, я б сказала, унікальний голос, крім того він чудовий гітарист, складає музику.

- Співи, концерти… А яка Ви поза професією? Яким чином відновлюєтеся?

- Люблю спілкуватися з друзями. Але найголовніше для мене – це моя сім’я і природа. Ми другий рік живемо у власному будинку під Києвом, там ще дороги немає… , але в цьому є своя екзотика, мені там все до душі, бо є при-ро-да. З величезним задоволенням роблю прогулянки лісочком; спокійно, затишно, є улюблені місця, що в різні пори року по різному чарують. Вертаєшся додому зовсім іншою людиною: заспокоєною, просотаною енергією, всі негаразди розвіюються, ти хочеш творити і далі рухатися вперед. Навесні і влітку, звичайно, займаюся вирощуванням всяких квітів, рослин.

- А чи доходять руки до книг?

-Здебільшого я читаю психологічну, філософську і духовну літературу, це в мене книжки настільні, я обов’язково їх розкриваю перед сном. Зараз пішла смуга Карнегі, в мене є кілька його книжок на різні теми. Паралельно штудюю східну філософію внутрішнього і навколишнього благоустрою: дому, побуту, робочого місця. Найголовніша філософія – це звичайно Біблія, духовна література, там вища мудрість. І коли бува дуже тяжко на душі, то відкриваєш ці мудрі книги і потрапляєш дивним чином на ті підказки, які тобі зараз потрібні.

- А якою є Ваша золота творча мрія, яку Ви хотіли б втілити?

-  Я думаю, що моя золота мрія збулась: я стала співачкою. А тепер мрія набирає нової висоти і нового змісту: я постійно ставлю перед собою нові завдання. Нині хочу записати альбом сучасної музики, проспіваної, знову-таки, не в естрадній, а в академічній манері. Для цього, на жаль, треба крім творчого натхнення мати ще й багато грошей. - Ваші найбільші сподівання?

- В усьому світі відбуваються жахливі колотнечі, планету просто трясе від катаклізмів: від тероризму, війн, хвороб, природних стихій. І нашу країну, звичайно, захльостують всілякі лиха. Але я все ж таки маю надію, що люди схаменуться й добро почне примножуватися. І моє завдання, і всіх, хто стоїть на боці добра,— протидіяти злу, щоб встановилася хоча б рівновага. І тоді, може, ми краще заживемо, у нас буде позитивний, душевний баланс, за котрим прийдуть добробут і лад.

Ладиженський, Петро  Анатолієвич.   Український композитор.

Народився 10 листопада 1946  року в м. Кам'янець-Подільському. Згодом навчався в Хмельницькому  музичному училищі ім. В.І.Заремби. В 1972 закінчив Київську консерваторію по класу композиції М. В. Дремлюги. З 1972 року викладає в музичному училищі  м. Кривий Ріг.

Твори.: балет — Вій (по М. Гоголю, 1972); для соліста, хору і симф. орк. — кантати: Співаю пр о Леніна (1970), Нам посміхається сонце (сл. П. Сингаївського, 1971); для симф. орк. — Симфонія (1972), увертюра Подвиг (1975), Буковинський квартет (1971); для ансамблю дух. інстр. — 12 фуг (1976); для двох кларнетів і ф-п. — Соната (1972); для кларнета і  ф-п. — Рапсодія (1970); для ф-п. — Варіації (1971, 1973), Сонатина (1974), Шість п'ес (1975), Шість прелюдій (1972), сюіта « В містах України (1975), Три прелюдії(1975); для флейти соло — 24 прелюдії(1975); для голосу і ф-п. — цикли: «Ладья света»(сл. Л. Вахніної  1970), «Я рожден от солнца» (сл. І.. Гоголева, 1975), Два монолога про Чюрльоніса (сл. Е. Межелайтиса, 1976); хори на сл. І. Буніна, В. Сосюри  та ін.; пісні на слова рад. поетів  ,(сл. Г. Коршака, 1974), Поклон Батьківщині (сл. Р. Ольшевского, 1975), Старі солдати(сл. М. Лисянського, 1975), Матроси (сл. . Прокоф'ева, 1976), Пір квітів (сл. Б. Шальнева, 1976), «Русская береза» (сл. Л. Гаєвого, 1976); музика  до  драм. спектаклів.

Грига Е. («Теория музыки»)
«ДУХОВНАЯ УСТРЕМЛЁННОСТЬ ТВОРЧЕСТВА КОМПОЗИТОРОВ ХМЕЛЬНИЧИНЫ
на примере творчества выпускников ХМУ им. В.И.Зарембы)

Студенческое научное общество Хмельницкого музыкального училища им. В.И. Зарембы занимается изучением творчества композиторов - выпускников нашего училища. К сожалению, у нас нет композиторского отделения. Поэтому в первые годы существования училища талантливые и творчески одаренные студенты разных отделений индивидуально занимались с ведущим теоретиком Виктором Алексеевичем Цыбульником. Отделение «Теория музыки» было открыто не сразу, а через четыре года (в 1963 г.). Виктор Алексеевич, который занимался композицией (он закончил Киевскую консерваторию как теоретик и композитор у Виталия Кирейко), выпустил музыкантов разных специальностей, выбравших. впоследствии композиторскую стезю.
Среди них известные как в Украине, так и за её пределами композиторы. Это Александр Яковчук, Петр Ладыженский, Виктор Каминский, Николай Ластовецкий, Владимир Гронский (известный, как автор музыки ко многим кинофильмам), а также их женщины-композиторы Татьяна Стасюк и Ирина Алексейчук. Самые молодые только окончили консерваторию (Е. Геплюк) или ещё учатся (В. Самойлюк). На Хмельничине также хорошо знают творчество Николая Балемы и его сына Богдана. Все они представители одной школы - школы Виктора Алексеевича Цыбульника.
Остановлюсь на творчестве некоторых из этих композиторов, которые живут и работают в разных городах. Один из первых композиторов Хмельницкой когорты - Пётр Ладыженский. Его творческий путь начинался на Хмельничине, а теперь он работает в России. В 1972 г. после окончания Хмельницкого музыкального училища он поступил в Киевскую консерваторию на композиторский факультет (в класс Николая Дремлюги). С 1985 г. Ладыженский работал преподавателем в Криворожском музыкальном училище, а с 1987 по1995 год - в 11оиосибирском музыкальном училище. С 1996 г. композитор живёт и работает в Санкт-Петербурге. Пётр Ладыженский создаёт произведения во многих жанрах: ырковогобалеты («Вий», «Месяц растет на небосводах», «Вини Пух и всё-всё-всё»), оперы («Без вины виноватая», «Липа вековая»), камерная и симфоническая, фортепианная, хоровая, а также вокальная музыка.
Из вокальных произведений хотелось бы выделить вокальный цикл «Выпускаю свои думы» на стихи Павла Гирныка, написанный летом 1991 г. и впервые исполненный в Каменце-Подольском и Хмельницком в узком кругу друзей. Это произведение глубокое и философское по своему содержанию. Композитор ещё больше подчеркивает проблему, которую высветил поэт, а именно: что ждет Украину в будущем - свет или тьма. Этот вопрос красной линией проходит через все песни цикла. Единство композитора с народом подчеркивается музыкальной речью, приближенной к народным песням; ритмикой, и даже самим называнием частей цикла «песнями». Цикл объединяет лейтмотив, который имитирует колокола, тревожные, обречённые, колокола судьбы, судного дня. Но они таят в себе не только безнадёжность. В тяжёлых испытаниях крепнет душа.
Большой интерес представляет «Программа по музыкальной композиции» и тематические разработки (для музыкальных школ и училищ) Петра Ладыженского. Весь материал основан на многолетнем опыте автора. Аналогов подобной программы и разработок в России нет. Главными задачами этого курса являются самосовершенствование и приобщение ученика к величайшим достижениям мировой философской мысли; «делание» человека, способного в дальнейшем принести большую пользу обществу на избранном жизненном пути. Сама программа состоит из следующих частей:
1. Программа курса сочинения (для музыкальных школ и училищ).
2. Композиция. Начальный курс (тематические разработки).
3. Звук и цвет (опыт введения темы в курсы композиции и теории музыки).
4. Видеть в чудесном чудесное (запись лекции, прочитанной 17 июня 1998 г. на курсах повышения квалификации педагогам-теоретикам музыкальных школ).
В первой части Ладыженский не только дает собственную программу по курсу сочинения, но и добавляет свои нотные примеры и литературу. Следует отметить, что их выбор отличается особенной тщательностью и любовью. Здесь представлена музыка как композиторов разных стран, так и разных веков, направлений, стилей. Особое место занимает наравне с музыкой, литература, которая направлена не только на музыкальное развитие ученика, но и на духовное, культурное, чисто человеческое. Примером такой литературы может послужить Евангелие, «Православное богослужение» А. Меня, «Искусство быть собой» В. Леви, «Восхождение к индивидуальности» Ю. Орлова, «Кодекс поведения тибетских монахов» (из книги Л. Рампа «Третий глаз»), «Живая этика» Н. Рериха. Даже перечислив небольшую часть от всего целого, уже можно сделать вывод, что Пётр Ладыженский пытается всеми возможными путями пробиться к детскому сердцу, сознанию. Выбирает он для этого самую разнообразную литературу, на любой вкус и интерес.
Вторая часть, названная «Композиция. Начальный курс», учит ещё совсем маленьких «человечков» передавать красоту вокруг нас, ловить мгновенье, даёт возможность насладиться процессом создания нового, ощутить на себе и в себе великую очищающую силу служения Прекрасному, понять, что звуко-краской можно передать намного больше граней Реального, чем словом, дать Божественной Искре, скрытой в самом человеке, разгореться в себе и других в миллионах форм...
Композитор условно делит часть на Уроки. В реальной работе они могут быть развёрнутыми на два или три занятия. Здесь Ладыженский показал себя не только как тонкий знаток детской психологии, но и как философ, мыслитель, отменный педагог, реагирующий на каждое движение души ребенка. Хотя Уроки пронизаны цитатами известных поэтов, философов, они не усложняют восприятие материала, а, наоборот, помогают лучше понять его. Композитор учит детей не только композиции.
Он учит их жить в гармонии с собой, окружающим миром и людьми. Только через такое восприятие может вырасти настоящий творец. Третья часть под заголовком «Звук и цвет» вводит ученика в неизвестный ему мир. Главная идея состоит в раскрытии единства всею сущего, что является духовным откровением, получив его доказательство, реальное психическое переживание, ученик во многом изменяется, так как получает освещение «таинственных уголков души». П. Ладыженский очень легко и непринужденно, с одной стороны, и глубоко, основательно -с другой, дает понятие цветного восприятия звуков.
При этом каждую мысль он подкрепляет примером из творчества разных композиторов, научными работами, произведениями великих мыслителей, стихотворениями русских поэтов, которые также воспринимали звук через свет, и, в конце концов, Библией (ассоциации цветов).
Последняя часть как будто суммирует всё то, что было сказано до этого. Для вывода автор выбирает текст из Евангелия от Луки: «... для меня нет никакой разницы учить и учиться, давать указания и получать их, быть учителем ученых и учеником учеников. Искать великого позволено было, дозволено и всегда дозволено будет». Этими словами Ладыженский ещё раз подчеркивает основную направленность своей работы - духовную. Из современных украинских композиторов, которые в последние годы находят всё большее признание как в Украине, так и за границей, видное место принадлежит Виктору Каминскому, воспитаннику Хмельницкого музучилища. Он родился в 1953 г. в селе Мельница на Тернополыцине в семье учителей. Поступив в ХМУ, талантливый музыкант недолго осваивал азы музыкально-теоретических дисциплин у В. Цыбульника, После второго курса он успешно поступил в Львовскую консерваторию на факультет композиции в класс Владимира Флыса. Позднее работал преподавателем Ровенского института .культуры. В 1986 г. закончил Московскую аспирантуру по композиции у Т.Н. Хренникова. В это время В. Каминский уже переехал во Львов, где и сегодня работает во Львовской государственной музыкальной академии имени Н.В. Лысенко.
Сейчас Виктор Евстахович - заслуженный деятель искусств Украины, проректор по научной работе и профессор этой академии, заместитель председателя правления Львовской организации СКУ. Творческие достижения В. Каминского отмечены премиями имени О. Гаврилюка (1981 г.), имени Н. Лысенко (2000 г.) и Национальной премией имени Т.Г. Шевченко (2005 г.).
После интенсивных поисков в жанрах эстрадной песни, музыки к театральным спектаклям Львовского академического драматического театра им. М Заньковецкой композитор обращается к жанрам академическим. Начинает он со святая-святых украинца - с поэзии Т. Шевченко, на стихи которого пишет сразу три хоровых произведения: «Ой, чего ты почернело», «Не так те враги» и кантату «Иван Подкова». Шевченковские образы стали отправной точкой того особенного измерения духовности, через которые позднее в кантате-симфонии «Украина. Крестная дорога» (1992 г.)
Виктор Каминский сумеет раскрыть глубину поэзии одного из диссидентов украинской литературы, прошедшего сибирские ГУЛАГи, львовского поэта Игоря Калинца. Именно за это произведение оба автора были удостоены Национальной премии имени Т. Шевченко в 1992 г.. Это же произведение дало толчок для Каминского подойти к наиболее сложному в композиторском творчестве - к литургической музыке. В этом русле написаны Акафист к Пресвятой Богородице, Псалом Давида и Литургия. Духовная музыка Каминского с успехом звучала в Украине в исполнении заслуженной капеллы Украины «Трембита» под управлением Н. Кулика и за рубежом. Не случайно издание компакт-диска с симфонией-кантатой «Украина. Крестная дорога» поддержал епископ чикагский, владыка Михаил Вовчар, а ораторию «Иду. Приглашаю. Призываю» - архиепископ Михаил Гринчишин.
Параллельно с вдумчивым озвучиванием слова Виктор Каминский много работает в инструментальной сфере, которая позволяет больше экспериментировать, искать, выявлять себя. Эти тенденции интересно раскрылись в фортепианном концерте памяти Василия Барвинского, Концерте для четырёх солистов, органа, клавесина и камерного оркестра, концерте для скрипки с оркестром № 2 «Рождественский».
(Научный руководитель Хлыстун Л.П.)



Воробьёва О.
«ФОРМЫ ПОПУЛЯРИЗАЦИИ ТВОРЧЕСТВА ХМЕЛЬНИЦКИХ КОМПОЗИТОРОВ»

Музыка - наиболее духовный вид искусства. Ноты, написанные на бумаге - еще не музыка, музыкой они станут благодаря исполнителям, которые выступают в роли посредников между композитором и слушателями. С этой целью в Хмельницком музыкальном училище используются разные формы популяризации творчества наших выпускников. На хормейстерском отделении плодотворно работает в этом направлении выпускник училища преподаватель-хормейстер Дмитрий Тукало. Он является составителем двух хоровых сборников произведений композиторов Хмельничины репертуарной направленности.
Первый сборник вышел в 2006 г, благодаря спонсорской помощи семьи Венсил-Бишоп из г. Модеста (США). Сборник посвящен вокально-хоровой шевченкиане и состоит из двух разделов. В первом представлены вокальные произведения для голоса с фортепиано композиторов разных поколений, творческая деятельность которых связана с нашим городом. Романсы и песни Николая Радзиевского, Николая Балемы, Аркадия Гаевского, Зиновия Яропуда и Алексея Беца заинтересуют любителей вокальной музыки.
Во втором разделе представлены хоровые произведения, среди которых настоящие шедевры поэзии Тараса Шевченко: «Тече вода в сине море», «По д1бров! вгтер eie», «Гетьмани», «Прометей». Все эти хоры уже звучали в нашем крае в исполнении разных хоровых коллективов, в частности ансамбля песни и танца Хмельницкой областной филармонии «Козаки Подшля» (первое название «Подолянка»). Авторы этих произведений - известные хоровые дирижёры и композиторы, имеющие большой стаж работы с хоровыми коллективами: Владимир Атаман, Николай Балема, художественный руководитель филармонического коллектива, и Аркадий Гаевский.
Второй сборник «Хоровые произведения Хмельницких композиторов» готовится к печати: контрольный экземпляр уже напечатан, однако требует доработки и уточнений. В отличие от первого, в нём собраны написанные на разные стихи произведения композиторов не только старшего поколения, как в первом сборнике, но и молодых музыкантов. Поэтому в соседстве с уже признанными мастерами хоровой музыки, такими, как Атаман, Каминский, Кульбовский, Лукин, Люшня, Балема, соседствуют молодые, но перспективные музыканты - Татьяна Стасюк и Ирина Алексейчук. Тематика сборника имеет преимущественно фольклорную, библейскую или патриотическую направленность. В конце книги даются биографические сведения о композиторах.
Остановлюсь на творчестве двух женщин-композиторов, которые закончили наше музыкальное училище, - Татьяна Стасюк и Ирина Алексейчук.
Татьяна Стасюк закончила отделение «Теория музыки» по классу преподавателя-методиста Л.П. Хлыстун, а затем Киевскую консерваторию по классу композиции Льва Колодуба. Некоторое время работала в музыкальной школе под Киевом в городе Вышгород, где также вела класс композиции для талантливых детей.
Среди ее произведений выделяются хоровые сочинения для детей, поскольку она тесно сотрудничает с известным хормейстером Виноградовой, руководителем Киевского детского хора. Для этого коллектива она. написала кантат;/ «Золотий дзв1ночок» и хоровой цикл «Малюнки на променях» на стихи известной украинской поэтессы Лины Костенко. Этот цикл, представленный в сборнике, содержит характерные черты творчества Т. Стасюк: тонкую поэтичность в восприятии картин природы и чувств человека, использование современных приёмов хорового письма в области гармонии и яркую изобразительность благодаря принципам вокальной инструментовки.
Гордостью нашего училища является известная в Украине пианистка и композитор Ирина Алексейчук, лауреат национальных и международных конкурсов, лауреат премии им. Л. Ревуцкого, доцент кафедры композиции Национальной музыкальной академии им. П.И. Чайковского. Досрочно закончив с отличием наше училище за 3 года по классу фортепиано у А.В. Антонова, заслуженного работника культуры Украины, она поступав! в Киевскую академию, где обучается на двух факультетах: по классу фортепиано у профессора Рябова, по композиции - у профессора Лапинского.
В 1993 г. после окончания академии с отличием по двум специальностям Ирина три года факультативно занимается в классе органа у доцента Булыбенко, а затем заканчивает асисстентуру-стажировку на кафедре композиции. Ирина Алексейчук постоянно концертирует в престижных концертных залах Украины, Молдавии, республик бывшей Югославии, Словакии, Германии.
Она не только выступает как пианистка, органистка, участник камерных ансамблей разных составов и композитор, а также в составе оригинального фортепианного дуэта с заслуженным артистом Украины, лауреатом международных конкурсов Юрием Котом, который также как и Ирина, закончил наше училище у А.В. Антонова, а позднее Киевскую академию по классу фортепиано. Все эти годы они вместе, поскольку они семейная пара, которую объединяют общие творческие интересы.
В сборнике произведений композиторов Хмельниччины под редакцией Д. Тукало представлены духовные хоры И. Алексейчук: «Молитва Господня»,«Мій голос до Господа», «Подих часу», «Листи », «Царевчева Л1ра».
Последнее произведение недавно прозвучало в исполнении Хмельницкого муниципального хора под управлением И. Цмура.
(Научный руководитель Хлыстун Л.П.)



Варавкина-Тарасова Н.П.
«МУЗЫКАЛЬНАЯ КАРТА ЗВЁЗДНОГО НЕБА ХМЕЛЬНИЧИНЫ»

В отделе искусств областной библиотеки для юношества часто выступали ученики и студенты семьи Антоновых - известных преподавателей Хмельницкого музыкального училища им. В.И. Зарембы. В июле 2007 г. ведущая телепрограммы «Палитра искусств» Е.Е. Богдан пригласила слушателей на встречу, посвященную памяти этих выдающихся творческих людей Подолья, и одного из лучших студентов А.В. Антонова Виталия Юськова, который трагически погиб в Италии. Встреча проходила в красивом зале, среди картин с природой Украины, в тихом общении с семьей Виталия; звучали произведения (в исполнении ведущей, тоже музыканта, выпускницы Львовской государственной консерватории им. Н.В. Лысенко), над которыми работали в классе. Там теперь мемориальная доска - свидетель нашей памяти об уникальной семье музыкантов.
После студенческой свадьбы выпускники фортепианного факультета Киевской государственной консерватории им. П.И Чайковского Евгения Васильевна и Артур Викторович Антоновы приехали в 1965 г. в г. Хмельницкий. В их исполнении звучали в зале училища произведения, которые открывали новую страницу в жизни коллектива - ярко концертную, высоко профессиональную, очень сложную в техническом отношении.
Артур Викторович стал ведущим преподавателем, завучем училища, много лет был заведующим фортепианным отделом и часами, не считаясь со временем, занимался со студентами, преподавателями детских музыкальных школ области, а также много сил отдавал организационной и общественно-просветительской работе. Евгения Васильевна больше отдавала себя семье. Родились дочурки - Екатерина и Надежда (будущие известные пианистки и преподаватели), и она плодотворно занималась преподавательской работой и семейным трудом, без чего невозможным было бы такое сильное восхождение её мужа. Следует особенно подчеркнуть ассистентскую работу Е.В. Антоновой со студентами мужа в их совместном классе № 35, а также кропотливую, строго-доброжелательную работу по педагогической практике.
Хмельницкое музыкальное училище выпускает специалистов двух направлений: исполнителей-солистов и преподавателей. Первая специальность - на сцене жизни, её все видят, отмечают, а вот вторая формируется не менее весомо и существенно, но, как правило, остаётся немного за кадром. У Е.В. Антоновой был именно второй путь. Свидетельством выдающегося уровня таланта педагога являются успехи её студентки Л.В. Степанюк, которая неоднократно выступала с концертами в Хмельницком, а сейчас работает в Национальной музыкальной академии им. П.И. Чайковского (г. Киев). В ноябре 2007 г. Евгении Васильевне исполнилось бы 70 лет. Такой юбилей и обязывает нас кое-что пересмотреть в установленном взгляде на работу А.В. Антонова и сделать акцент на работу его жены, которая постоянно сознательно отводила себе второстепенную роль в их совместном жизненном и профессиональном труде.
Евгения Васильевна родилась в Ленинградской области. Её отец погиб в 1942 г. на фронте во время Великой Отечественной войны, она осталась с матерью. 1 сентября 1945 г. Е.В. Антонова пошла в 1-ый класс сразу в обе школы - общеобразовательную и музыкальную в г. Пенза. Занималась с таким блеском, что родные решили помочь матери: собрали деньги и купили инструмент - пианино, которое к тому времени было недосягаемой роскошью для простого человека.
Возможно, эти факты оказывали содействие сознательному развитию сердечного влечения помогать тем, кто идёт рядом, просто и скромно работать для народа. Родины. Автор статьи на старших курсах ХМУ училась у Е.В. Антоновой по педагогической практике, часто оставалась после занятий в классе, наблюдала её ассистентскую и организаторскую работу. Позднее, будучи её коллегой, ощущала большое душевное тепло, идущее от этой женщины, оригинальность её поведения, неожиданность выводов, сострадательность как ведущее психологическое качество.
По воспоминаниям родных, студентов, преподавателей и друзей, Евгения Васильевна была не только интересным, оригинальным педагогом, коллегой по работе. Семейная атмосфера была пронизана чётко налаженным распорядком, чистотой и красотой, систематическим звучанием музыки, а домашние уроки были озарены любовью и требовательностью. Главнейшей было внимание к духовному миру детей, мужа, стремление к усовершенствованию вкусов, формированию философской эстетики мыслей, чувств, внимание к их правильному росту.
Безусловно, уклад жизни и достижения студентов, дочерей свидетельствуют об этом. Старшая, Екатерина, после ХМУ и Киевской консерватории закончила аспирантуру в Мюнхене (Германия), работает там в музыкальной школе, активно пропагандирует высокое искусство, часто выступает с концертами, её очень уважают и любят родители учеников, её семья. Младшая дочь Надежда работает в Москве в детский музыкальной школе, 18 лет занимается музыкальным воспитанием в детском саду, её тоже очень отмечают родители за высокое качество, за любовь, жизнерадостный подход к детям, духовное влечение к работе. Её муж полковник, у них сын-курсант.
Наследственность в жизни семьи удивительно плодотворна, и прежде всего в вопросах воспитания души. Настоящая, с глубокими истоками Рода, любовь помогает найти правильные пути и открыть их для других.А.В. Антонов из многодетной семьи: отец работал служащим на заводе шахтного оборудования, любил в семейном кругу играть на балалайке; а было в семьи 8 детей, из которых 5 стали музыкантами, и среди них - Артур Викторович. Указом Президента Украины А.В. Антонову в апреле 1999 г. было присвоено звание «Заслуженный работник культуры Украины».
Заведующая фортепианным отделом ХМУ В.А. Разумова отмечает, что тайной мастерства педагога А.В. Антонова было то, что вместе с профессионально-техническим ростом он мог пробудить у ученика верные психологические процессы, с помощью которых и раскрывалась индивидуальность. Коллега по работе Э.К. Левиатова считает его педагогический метод живым, конкретным, с особым подходом к таланту каждого студента. Член Союза композиторов России С. Левин, выпускник ХМУ (класс директора ХМУ И.О. Стрельниковой) в воспоминаниях передаёт удивительную методику своего роста как личности.
Именно эта методика помогла ему за 5 лет обучения у А.В. Антонова (вместо 10-12 обычных) достичь высокого уровня игры на фортепиано и получить по этому предмету на вступительных испытаниях на композиторский факультет РАМ им. Гнесиных высокий балл, закончить после вуза аспирантуру, стать композитором, что и стало решающим в его судьбе. Сергей вспоминает, что не мог всегда систематически заниматься на фортепиано, больше занимался как теоретик, и именно этот опыт помог ему осознать уровень методического мастерства преподавания, который был у Артура Викторовича.
Например, он предлагал подростку в мыслях пропевать и играть музыку со словами: «Я люблю тебя», «Мне больно», «Как прекрасно вокруг» и т.п. Он даже не помнит, чтобы учитель занимался с ним отдельно техническими упражнениями - всё возникало будто «само по себе». А играет Сергей мастерски, - он неоднократно сам и в дуэте со своей женой, гитаристкой, лауреатом многих конкурсов и фестивалей Татьяной Хрящевской (класс преподавателя ХМУ А.П.Лукина) доказал это в концертных выступлениях, в том числе, на телевидении. С. Левин посвятил одно из своих произведений А.. Антонову ещё при жизни преподавателя, и оно с успехом прозвучало на юбилейном концерте училища.
Среди выпускников А.В. Антонова есть кандидат искусствоведения Л. Котельникова, члены Союзов композиторов С. Левин, Я. Липовецкий, И. Алексейчук; несколько десятков его учеников поступили в консерватории, стали лауреатами, дипломантами областных, республиканских, региональных, всесоюзных и международных конкурсов, музыкальных фестивалей, участниками международных мастер-классов.
Среди них супруги Ирина Алексейчук и Юрий Кот, многократные лауреаты, музиканты международного уровня, работающие в Национальной музыкальной академии
(г. Киев), они создали выдающийся фортепианный дуэт - лауреат многих конкурсов; Екатерина Антонова, после Международного конкурса «ABC» и аспирантуры работает в Мюнхене; Борис Колесник, дипломант Международного конкурса им В. Горовица, работает в ХМУ; братья Канке - Максим первый среди учеников А.В. Антонова стал лауреатом на всесоюзном, международном уровнях, не только в качестве пианиста-солиста, но и мастерским концертмейстером; учился в аспирантуре Киевской консерватории, сейчас работает в Ансамбле песни и пляски пограничных войск Украины, в ДМШ (г. Киев), Артем стал обладателем Гран-при и лауреатом международных конкурсов, причём также первый среди учеников А.В. Антонова в свои 9 лет начал международный .путь от Всеукраинского конкурса (г. Донецк), сейчас учится в Германии, причём на заграничную стипендию, гастролирует с успехом в других странах.
Безусловно, во всех успехах виден совместный супружеский труд, результативно объединённый с уникальной помощью семей учеников. Так плодотворно аккумулировать в единую живую систему творческий труд возможно исключительно при внутреннем духовном горении сердец. Но зажигает и питает его - Любовь.
Ведущий методист ХМУ им. В.И.Зарембы Беляева Т.А. бережно хранит творческие работы ушедших коллег, привлекая к изучению их педагогического опыта молодых преподавателей, студентов. Теперь это не только свидетельство их кропотливой, сознательно выстроенной методики, но и историческая ценность коллектива:

Е.В. Антонова:
> «Фортепианная прелюдия СВ. Рахманинова как шедевр».
> «Воспитание характерных навыков самостоятельности в классах специальности и концертмейстерства».
> «Развитие самостоятельности учащегося, самооценка».
> «Некоторые особенности стиля и формы «Арабесок» Р. Шумана.
Исполнительские задачи».
> «Способы преодоления пианистических трудностей в клавирах»
(концертмейстерский класс).
> «Фортепианные произведения Левка Николаевича Ревуцкого».

А.В. Антонов:
> «Творческое отношение к авторскому тексту как педагогическая
проблема».
> «Основные принципы работы над художественным
произведением».
> «Тематические планы к беседам, лекциям, урокам, рецензиям,
рефератам» («Педаль в процессе работы над интонационной, гармонической структурой произведений Л.Бетховена»;«Вопросы музыкальной, педагогики в связи с обучением игре на фортепиано»;«Вопросы к исполнительству произведения С. Прокофьева
«Мимолетности»; «Артистичность»;«Стадии развития техники»).
Автор выражает благодарность и признательность коллегам по работе, студентам, выпускникам Хмельницкого музыкального училища и их родителям, а также родным преподавателей Антоновых, и особенно двоюродной сестре Евгении Васильевны Татьяне Яковлевне - за помощь в совместных воспоминаниях о высоком семейном труде на благо культуры.

Інтерв᾽ю з Артемом Ромасюковим
Випускником ХМУ ім. В. І. Заремби, студентом   ХДУК , молодим  викладачем  училища та ДМШ-студії  з естрадногго співу( керівник  стажування  викладач Бернацький В.Ю.)

 Артем, як розпочалася ваша кар’єра співака, та що цьому сприяло на Вашу думку?

  Я полюбляв співати ще змалку. Хоча навчання музиці почалося із знайомства з баяном, через яке згодом вступив і в музичне училище, бажання співати було завжди. Та й сцени ніколи не боявся.Десь з другого курсу зрозумів, що це моє, коли почав займатися з викладачем естрадного співу Бернацьким Віктором Юрійовичем, членом журі багатьох конкурсів різних рівнів. Саме він підказав мені  золоте правило- ставитися до своєї діяльності критично, яке допомагає мені.

Які твори у Вашому репертуарі?

   Я прагну розширювати та збагачувати свій виконавський репертуар, звертаючись до творів західних композиторів, класичних мініатюр українських авторів, пісні воєнних років, народних пісень.

Для мене немає певних меж-голвне, щоб твір мав відгук у серці, викликав бажання його заспівати. Люблю також твори у супроводі оркестру.

Хто з митців Вам близький  внутрішньо?

   Це, звичайно російський романтик Сергій Рахманінов. Люблю  всі його твори, незалежно від настрою і образу.В його творах повнота слав’янської душі.

З ким із естрадних співаків хотіли  би заспівати?

   Мабуть із Ані Лорак. Вона сильна співачка. Особливо подобається її останній альбом.

(повний текст інтер'вю http://hmu-zaremba.at.ua/Intervu2.docx

Інтерв’ю з Євгеном  Геплюком, композитором,піаністом, випускником ХМУ ім. В. І.Заремби та НМАУ ім. П.І. Чайковського

(Творчі  керівники – Заслужений артист України

Кот Ю.М.- ф-но, та  народний артист України, професор Левко Колодуб-  композиція)

 Розкажіть , яку роль зіграли батьки у Вашому бажанні займатись музикою?

   Мій тато, Анатолій Григорович працюв завучем музичної школи в м.Кам’янці -Подільському, а мама , Олена Григорівна в училищі культури. Оскільки в сім’ї 5 дітей, в музичну школу не планували віддавати, це було моє власне бажання. Звісно, на мене вплинуло музичне життя родини.

Коли Ви почали писати музику і чи виступали з власними творами?

   З 8 років я почав навчання в музичній школі, все розпочалось з підбору мелодій. Перший власний твір був написаний в 4-му класі музичної школи – «Варіації» в стилі «Пасакальї» Г.Ф. Генделя. На 3-му курсі музичного училища, навчаючись в класі Колосовської Маргарити Валеріанівни з фортепіано  написав «Прелюдію та фугу с-moll».

Хто допомагав Вам створювати музику,оволодіти засобами композиції?

   З 2-го курсу консерваторії займався в класі  професора Левка Колодуба. В нього ж і закінчив навчання. Зараз в  творчому доробку  є фортепіанні, камерні, інструментальні та вокальні твори; хори, твори для струнного, духового та симфонічного оркестру.

Музика яких композиторів найбільше  вплинула на Вашу творчість?

    Найбільше вплинула музика  Й.С. Баха, В.А. Моцарта.

(повний текст інтер'вю http://hmu-zaremba.at.ua/Intervu1.docx