|
Студентський фельєтон.
Студентські роки-це пора в житті людини, яка згодом, безумовно, пригадується із посмішкою. Посмішкою ностальгічною, бо цей час неповторний, і манить свіжістю та безпосередністю переживань, вражень.
Перші високі досягнення на мистецькій ниві, невтомна праця у виснажую чому душу й тіло режимі, з яким не знайома більшість звичайних випускників звичайних училищ та коледжів. Вловили?
Не мистецьких - звичайних...
Ох, ці пробудження вдосвіта, черга з шостої ранку за омріяним пристанищем для занять, вечірні вправляння та роздуми до двадцять другої для найвитриваліших...
Біжимо в нашу музичну скриньку, у невпинний вир звуків, які швидко зводять з розуму незвичних гостей. Робимо висновок - у передпокої гості, в кожному закутку, за кожним поворотом, на сходах, тим паче в класах, кабінетах,залах, бібліотеці, коридорах-наші.
Аякже! Чи ви чули, щоб у льотчики чи космонавти брали без фізичної муштри, центрифуги, екзаменів з усього, що тільки є…?
А ми- артисти!Ми- майбутні вчителі, просвітителі, гравці, співці, одним словом – народні таланти!Чи не нам бути майстрами на всі руки та науки, незважаючи на муки ?!
Отож, змагаємося.... Не кожен меломан може похвалитися вмінням одночасно доброзичливо сприймати стільки музики різних жанрів,етюдів, гам,телефонних мелодій, хітів у вокальному та інструментальному виконанні майбутніх віртуозів.
Зала гостинної бібліотеки - густонаселений острів на карті історичної будови. Розмови, спів, музика на всі смаки , що лине з навушників, які мов дивні ожерелля звисають зі студентських ший, відгомін шахових матчів .
«Смог» інтелектуальної та емоційної активності відвідувачів не в силах перемогти бібліофіли. Поміж портретів загадкових, значущих класиків, закликаючих виставок та полиць, дбайливо випещених квітів- бурхливе море студентського життя, зі стихійними бурями та острівцями,яке прагнуть якось обмежити систематично забігаючі заклопотані викладачі. Спражня дивина- інструмент, настроєний зразу на всі лади, коло якого завжди хтось шукає власну гармонію серед спроб вивчити вправи.
А ось і острівець для закоханих... Над цими місцями мабуть сяють незримі для інших зорі, огортають свідомість пахощі троянд та співають солов ᾽ї …Так, принаймні, здається з їх вигляду.
Час від часу зненацька лунають репліки розбурханих аудіослухачів, що намагаються визначити фрагмент твору , вглядаючись в нотний текст.
Так і чується: «Голосніше можна?», «Та вже й так голосно, одягніть навушники на вуха! Це ж вам не дискотека !!!», « Не сваріться, краще послухайте- яка музика, і скажіть що це…? Третій раз не можем тему знайти..» , «Та куди вже голосніше! Майте милість! Вірша вчу!»
А що вже говорити про жагу студентства залишити по собі хоч якийсь видимий слід, можна й з автографом на історичних стінах, шпалерах, вікнах, в нотах та книжках ... Це ж так важливо – «Тут був Я!»
На таємничий Бермудський трикутник схожа ця стародавня зала під час іспитів, заліків, конкурсів…Виявляється, гризунів граніту науки в нас - аж в очах миготить, причому старші своїм прикладом мимоволі захоплюють молодших.
Бувають і інші мізансцени – буфет, вокзал, салон краси,
танцювальний майданчик, кімната відпочинку, телезал, комп’ютерний клуб, театральні підмостки , пункт для телефонних переговорів…
Висновок напрошується самотужки – тут вирує життя!
Може в тому й секрет –чому так тягне до цих гостинних стін, під час навчання чи відпустки, та й через рік, десять, двадцять-завжди!
До майже домашнього затишку, якоїсь невимовно сімейної атмосфери та небайдужості попри усю напругу сьогоднішніх днів, до нашого спільного мистецького дому – ХМУ !
Арсена Климова
Есе «Відлуння останнього дзвоника»...
Училище! Люба моя домівко! Так, так, саме ти є моєю домівкою ось уже чотири роки.
Під твоїм дахом пережиті незабутні миттєвості мого життя,в твоїх стінах формувалася моя особистість.
Скільки нового я пізнала про оточуючий світ, людей… Йду, лечу в мій давній, середньовічний замок, мою фортецю!
Грізно дивишся ти на яскраво освітлені вулиці своїми застиглими зіницями – вікнами.
Холод і темряву, відгомін поколінь зберігаєш ти в своїх стінах…Та ніколи не спустошаться твої коридори, твої келії – класи…
Рік за роком все нові й нові покоління твоїх мужніх лицарів поповнюють лави твоїх військ. І хоча не всім судилося захищати твою честь і славу протягом відведених років, дехто не витримає твого вимогливого способу життя, активного ритму, спрямованого в майбутнє.
Ти вимогливий до кожного з своїх лицарів, та інакше не можна.Ти, як люблячий, але вимогливий батько готуєш нас до суворого життя.
І лише найкращі твої лицарі будуть достойними захищати твої стіни від чорного лиха цивілізації, що в темряві спокус і зла вже губить орієнтири.
Трубнимизвуками, барабанним дробом майбутні переможці закликають на боротьбу нові покоління студентів – лицарів, день і ніч тренуються, розробляючи стратегію та тактику, озброюючись до зубів, займаючи кожен твій куточок та закапелочок.
Знай, ми не дозволимо тобі перетворится у великий рояль, ключ від якого загублений…
Цього ніколи не станеться, доки живий хоч один з твоїх лицарів . ти назавжди залишишся нашим домом, нашою фортецею.
Світлана Дубницька.
(Керівник Бєляєва Т.А.)
|
