Степова Валентина - народна артистка України

                           солiстка Нацiональної опери України. 

Народилася 13 червня 1963 у м. Полонне Хмельницької областi. Закінчила Хмельницьке музичне училище (1982), відділ "Хорове диригування"; Київську державну консерваторiю iменi П. Чайковського (вокальне вiддiлення  у Є. Мiрошниченко).

З 1982-1983  роки –працює як  солiстка Ансамблю пiснi та танцю "Подолянка" Хмельницької обласної фiлармонiї. 1989-го Степова записала першу естрадну пісню ”Я люблю”. Зняла два кліпи — ”Діві Марії” та ”Донна Белла”.

 З 1990-1993 років - солiстка оперної студiї при Київськiй державнiй консерваторiї iменi П. Чайковського.

З 1995 року Заслужена артистка України. В її репертуарі  партiї: Адель ("Летюча миша" Й. Штрауса), Сюзанна, Церлiна ("Весiлля Фiгаро", "Дон Жуан" В.А. Моцарта), Розiна ("Севiльський цирульник" Д. Россiнi), Вiолетта ("Травiата" Д. Вердi), Вiолетта ("Фiалка Монмартру" I. Кальмана), Мюзета ("Богема" Д. Пуччiнi).

Перший сольний концерт вiдбувся у груднi 1993 року у Нацiональнiй оперi України. 10 років Валентина Степова виступала в Національній опері. Її улюблені партії — Розіні із ”Сивільського цирюльника” та Віолетти із ”Травіати”. На сцені Степова 24 роки. Співала в ”Концерт-хаусі” — одній із найкращих сцен Відня, столиці Австрії. Її пісні — у ”золотому” фонді Національного радіо.Протягом 1996- 2009 років співачка дала сольнi концерти у багатьох містах України, Росії та зарубіжжя.

 

 Інтерв’ю

з Валентиною  Степовою, народною артисткою України, в минулому випускницею   Хмельницького музичного  училища ім. В. І.Заремби :

-  Чи насправді Валентина Степова є за корінням-родом степовою жінкою?

- Степовою я стала після заміжжя, це — прізвище мого чоловіка Ігоря. Батько мого чоловіка теж з Хмельниччини, я з Хмельниччини, народилася в селі Полонному. Отож, можливо, у давні часи перетиналися стежки-доріжки наших пращурів. Моє дівоче прізвище - Стельмах, але ніякого відношення до відомого письменника-класика Михайла Стельмаха і його сина — драматурга й поета Ярослава Стельмаха я не маю. Певно, дивовижні ліси, озера, луки, сонячне повітря є щасливою основою мого голосу. Я дуже люблю природу, а природа -це спів Божий.

- Д вадцять років Ви серйозно навчалися академічного співу, та з деякого часу естрада міцно ввійшла у Ваше творче життя.

- Це просто ще один жанр, у якому мені захотілося себе спробувати. Я — активно концертую, виступаю в сольних і спільних концертах, і життя диктує естрадний репертуар. Мені, до речі, дуже цікаво співати такі твори.Проте подальші мої творчі плани пов'язані переважно з класичним мистецтвом.

- Ви були солісткою Національної опери — незрівнянною Розиною з «Севільського цирульника», Віолеттою з «Травіати»... Чому Ви залишили цю поважну установу?

- Я співачка широкого спектру, співаю в різних жанрах, в яких тільки себе бачу і в яких хотіла спробувати свої творчі сили. А щодо опери, то коли відбувалися вистави за моєю участю, то зали були повні — шанувальники йшли на Валентину Степову, тобто в мене був свій слухач, якому я досі дуже вдячна.

 

- Чимало вокалістів мріють поїхати за кордон і там комфортно працювати й жити. Чи не навідувала Вас така думка?

-      У мене таких планів немає. Були пропозиції, і кілька разів траплялися люди, котрі могли потужно допомогти на міжнародному рівні. Я серйозно замислювалась над цим питанням, але врешті зрозуміла, що для мене це неприйнятний варіант — я не зможу жити на чужині, для мене дуже важливо відчувати себе повноцінною господинею в себе вдома на рідній землі.

До того ж мені нарікати на творчу долю — гріх, бо на вітчизняній сцені я потрібна, я заробляю гроші саме творчістю. Як в народі кажуть: добра добувши, кращого не шукай, тож навіщо їхати за кордон і шукати якогось іншого життя, цікавіше вдома створювати життя, яке мені подобається, свій світ.

- І тому з’явилося друге крило – викладацька діяльність в естрадно-цирковому інституті, де Ви ведете естрадний вокал?

-  Я  вам щиро хочу сказати, що мені ця робота подобається, вона приємно затягує, збагачує, допомагає, - навчаючи і контролюючи дітей, я сама щось нове черпаю і знаходжу, звертаю увагу на те, на що раніше не звертала, особливо в поведінці на сцені.

-На конкурсах талановита молодь демонструє чудові голоси, а естрада наша в цілому, за деякими винятками, безголоса. Ваша думка з цього приводу?

-  Конкурси, справді, відкривають пречудові голоси. Але голос не є запорукою успіху, треба ще бути артистом, а це вже талант від Бога — вміння донести свої здібності до людей.

- А яке Ваше ставлення до модернової академічної музики?

-  Принаймні на сьогоднішній день мені не цікаво слухати цю музику, вона вже занадто замудра, мелодики в ній немає. Я люблю музику, де є красива мелодія.

-А що Вам самій подобається?

- З найбільшою насолодою я слухаю класичний джаз, і, взагалі, музику середини минулого століття. А співати люблю мелодійну класичну музику, красиві ліричні романси. Головне, щоб твір мав відгук у моєму серці і я відчула, що хочу його заспівати, що можу щось своє внести в цей твір. Звичайно, є композитори, яких я обожнюю незалежно від настрою, це насамперед Іоганн Себастьян Бах: старовинна музика, але які сучасні гармонії! Безумовно, у цьому ряду є Моцарт. Ще юною, коли я чула його музику, то одразу впізнавала автора. Я дуже люблю Сергія Рахманінова — у його творах вся душа наша слов'янська, її повнота.

-З ким з великих Вам доводилося спілкуватися? Хто з вокалістів на Вас найбільше вплинув?

-  Перш за все це моя вчителька — народна артистка СРСР Євгенія Семенівна Мірошниченко. Я була щаслива, що в консерваторії потрапила в її клас, вона з дитинства була й досі залишається для мене кумиром, це блискуча співачка, яскрава особистість, я чимало взяла від неї як вокалістка й артистка.

Щодо спілкування... Дуже приємним, теплим було знайомство з Робертіно Лоретті, який ще дитиною вразив усіх своїм голосом. З блискучою Оленою Образцовою мені пощастило не тільки спілкуватися, а й співати на одній сцені. Мала нагоду у Відні зустрітися з Плачидо Домінго, він якраз приїжджав співати Германа в «Піковій дамі» Чайковського в «Штацопера». Було дуже цікаво за ним спостерігати. Могутнє враження на мене справив Лучано Паваротті. Коли я вперше в житті почула його голос, одразу в нього закохалась. Тембр голосу Паваротті впливає якось особливо, я починаю плакати від захвату. Таке враження справляла на мене й Євгенія Семенівна Мірошниченко, коли я слухала її у виставах у нашій опері. Багато вчилась в Монтсеррат Кабальє.

- На Заході є мода на дуети, оперні співаки часто співають з естрадниками та рок-зірками. Чи є у Вас така практика?

-           Я вважаю, що ця мода вже минає. Особисто мені весь час доводиться чекати: коли вже ті люди, від яких залежить організація концертів, доростуть до того, що їм пропонують.  Наприклад, класичні твори в сучасній обробці — я їх першою підготувала ще в 1996 році. Коли я запропонувала незаяложені красиві твори в сучасній обробці, це сприйняли насторожено.

Відтоді, минуло вже десять років, і чимало виконавців нарешті пішли цим шляхом. З дуетами й тріо — аналогічна історія. Спочатку вони виникли за кордоном: Фредді Меркюрі заспівав з Монтсеррат Кабальє, Френк Сінатра переспівав дуети з усіма зірками, з'явилося тріо тенорів: Лучано Паваротті, Плачидо Домінго й Хосе Карерас. У 2003 році на День святого Валентина я зробила сольний концерт, що складався з класичних шлягерів в сучасній обробці й з пісень, котрі я називаю класикою естради. Я дуже люблю творчість дивовижної американської співачки Сари Брайтман, котра переспівала всі мюзикли Ендрю Вебера, люблю Андреа Бочеллі, феноменального сліпого італійського співака, мені надзвичайно подобається молода співачка Емма Шаплін, що співає дуже оригінальну музику, і багатьох інших.

Отже, у першому відділенні я зробила з моїми колегами дуети з опер й оперет, у другому — пролунали класичні шлягери в сучасній обробці й класика естради. Серед інших я запросила рок-групу «Галактика», яка, до речі, була дуже відома ще за часів Радянського Союзу. Зі мною в дуеті співав рок-співак В'ячеслав Сенчук. Наші абсолютно різні за манерою голоси оригінально поєдналися: мій академічний, чистий, прозорий, а його рок-голос із специфічною «хриплістю». В'ячеслав Сенчук, до речі має красивий, потужний, я б сказала, унікальний голос, крім того він чудовий гітарист, складає музику.

- Співи, концерти… А яка Ви поза професією? Яким чином відновлюєтеся?

- Люблю спілкуватися з друзями. Але найголовніше для мене – це моя сім’я і природа. Ми другий рік живемо у власному будинку під Києвом, там ще дороги немає… , але в цьому є своя екзотика, мені там все до душі, бо є при-ро-да. З величезним задоволенням роблю прогулянки лісочком; спокійно, затишно, є улюблені місця, що в різні пори року по різному чарують. Вертаєшся додому зовсім іншою людиною: заспокоєною, просотаною енергією, всі негаразди розвіюються, ти хочеш творити і далі рухатися вперед. Навесні і влітку, звичайно, займаюся вирощуванням всяких квітів, рослин.

- А чи доходять руки до книг?

-Здебільшого я читаю психологічну, філософську і духовну літературу, це в мене книжки настільні, я обов’язково їх розкриваю перед сном. Зараз пішла смуга Карнегі, в мене є кілька його книжок на різні теми. Паралельно штудюю східну філософію внутрішнього і навколишнього благоустрою: дому, побуту, робочого місця. Найголовніша філософія – це звичайно Біблія, духовна література, там вища мудрість. І коли бува дуже тяжко на душі, то відкриваєш ці мудрі книги і потрапляєш дивним чином на ті підказки, які тобі зараз потрібні.

- А якою є Ваша золота творча мрія, яку Ви хотіли б втілити?

-  Я думаю, що моя золота мрія збулась: я стала співачкою. А тепер мрія набирає нової висоти і нового змісту: я постійно ставлю перед собою нові завдання. Нині хочу записати альбом сучасної музики, проспіваної, знову-таки, не в естрадній, а в академічній манері. Для цього, на жаль, треба крім творчого натхнення мати ще й багато грошей. - Ваші найбільші сподівання?

- В усьому світі відбуваються жахливі колотнечі, планету просто трясе від катаклізмів: від тероризму, війн, хвороб, природних стихій. І нашу країну, звичайно, захльостують всілякі лиха. Але я все ж таки маю надію, що люди схаменуться й добро почне примножуватися. І моє завдання, і всіх, хто стоїть на боці добра,— протидіяти злу, щоб встановилася хоча б рівновага. І тоді, може, ми краще заживемо, у нас буде позитивний, душевний баланс, за котрим прийдуть добробут і лад.